Історична довідка

Версія для друкуВерсія для друкуВідправити на e-mailВідправити на e-mail

   Перші поселенці на Сокирянщині з’явилися ще на зорі виникнення людської цивілізації, про що свідчать матеріали археологічних експедицій. Їх пошуки увінчалися відкриттям унікальних пам’яток давнини. Особливо цінною знахідкою виявилося житло з кісток мамонтів, яке належало до часів так званої мустьєрської культури, тобто археологічної культури середнього палеоліту – того періоду давнього кам’яного віку, коли жили неандертальці. Завдяки цій знахідці стоянка Молодове (село, яке у зв’язку з будівництвом Дністровської ГЕС перенесено) стала відомою у всьому світі. Знайдено також рештки житлових споруд, кремінні знаряддя, останки мисливської зброї.

Перша письмова згадка про Сокирянщину датується ХVІ століттям, коли османські війська загарбали Молдову і Буковину. Селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в ліси. Втікачів приваблювали непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельну воду, кам’яні печери.

Легенди розповідають, що люди прийшли з сокирами, щоб розчистити місце для житла, і їх стали називати «сокирянами», а потім цю ж назву отримало поселення.

Близькість до Молдови, спілкування з сусідами, зв’язки спричинили зміну українського «сокира» на молдавське «секуре», що й призвело до появи іншого варіанту назви Сокиряни – «Секурени», яка існувала до 1944 року.

Основним заняттям жителів було скотарство, землеробство і ремісництво. З 1770 року Сокиряни стали центром торгівлі.

У 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу для дітей заможних громадян.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Сокирянах з’явився невеличкий маслоробний завод, два примітивних підприємства по виготовленню мінеральних і фруктових вод, почав розвиватися лісопереробний промисел.

Старожили пам’ятають, що на той час у Сокирянах була гуральня, пивоварний завод, 12 свічкових заводів, кілька водяних млинів. Згодом була відкрита перша приватна аптека, власником якої був грамотний, інтелігентний приїжджий чоловік І.Г. Щука. Ліки, а також мінеральні води більш як 70-ти найменувань замовляли і купували багато сокирянців.

На початку 1917 року в Сокирянах вже діяли дві земські школи і гімназія.

У січні 1918 р. на Сокирянщині було проголошено радянську владу, почалася конфіскація поміщицьких земель. У листопаді 1918 року Бесарабію, у т.ч. і Сокирянщину, окупували австро-німецькі війська, відтак – королівська Румунія.

Однією з пам’ятних сторінок після визволення Буковинського краю від румунських окупантів стало утворення 12 листопада 1940 року Сокирянського району.

З 1944 року по 1991 рік історія району тісно пов’язана з історією УРСР. За цей час в районі реконструйовано та побудовано промислові підприємства: маслосирзавод, завод пивобезалкогольних напоїв, лісокомбінат, який діяв до 1977 року, пересувну механізовану будівельну колону, шляхо- експлуатаційну дільницю тощо. Значне місце серед промислових підприємств районузаймає філіал Коломенського тепловозобудівного заводу, який нині має назву ВАТ «Сокирянський машзавод».

Значні зрушення відбулися у галузях освіти, культури, медицини, торгівлі, транспорту та зв’язку. У 1959 році, коли у місцевому підземеллі розпочали розробку кам’яного кар’єру, запрацювало гірничодобувне підприємство. Тоді у нашому краї було налагоджено випуск каменю – черепашечнику та вапнякового піску. Ці матеріали знайшли широке застосування у виробництві. Із пиляного в наддністрянських надрах каменю широко розгорнули сільське будівництво – мурували корівники, кормові сховища, траншеї, інші виробничі пристосування, зводили огорожі та вимощували бруківки.

У 60-х роках ХХ століття територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. Всередині 60-х років Сокирянський район відновлено в попередніх адміністративних межах.

У 1977 році на території району, між селами Ожеве та Ломачинці, розпочалося будівництво Дністровської ГЕС та м. Новодністровськ, яке до 2000 року входило до складу Сокирянського району (згідно з Постановою Верховної Ради України м. Новодністровськ віднесено до міст обласного підпорядкування). Перший гідроагрегат Дністровської ГЕС запущено у грудні 1981 року, останній – у 1983 році. У комплекс ДністроГЕС входить Дністровська ГЕС-2 і Дністровська ГАЕС, яка нині будується. Ця станція – унікальна не лише в Україні, але й у Європі.

Нова сторінка літопису Сокирянщини відкрита з приходом незалежності. Район почав відроджувати традиції більш, ніж вікової давності. Нині на території району поряд з державними діють приватні підприємства в галузі промисловості, будівництва, торгівлі тощо.

Сокирянщина – прикордонний район. Протяжність контрольованого україно-молдовського кордону складає майже 70 кілометрів. З часу проголошення незалежності України східними воротами Буковини вважають митний пост «Сокиряни».

Сокирянщина подарувала світу людей, що стали яскравими постаттями у багатьох сферах суспільного життя. Серед них варто назвати К.Поповича – видатного вченого, професора, письменника, академіка АН Молдови, творчість і громадська діяльність якого є яскравою сторінкою в історії українсько-молдовських літературних та культурних взаємин.

Багатий творчий ужинок у нашого краянина почесного жителя Ломачинців та Новодністровська, члена Національних Спілок письменників та журналістів України Івана Нагірняка, автора збірок п’єс «Пастушок на літо», «Жіноча доля», поетично-прозової книги «Мелодії давньої юності», збірки поезій, прози та публіцистики «Прозріння» та ін.

Добре відомий на Сокирянщині журналіст, прозаїк, фольклорист і народознавець Олександр Чорний, який першим на Сокирянщині зібрав і впорядкував книжечку народних переказів і легенд «Розкажу тобі легенду». Він – автор книги «Диво твориться душею», яка розповідає про красу і багатство краю, чудових майстрів народної творчості. У його особистій колекції – писанки-викладанки, що власноручно оздоблені різнокольоровим бісером. У співавторстві з І.Нагірняком та О.Бондарем він написав книги «Новодністровськ засвічує вогні», «Доля врожаями колоситься», «Сердечно вас вітаємо».

Давно знають на Буковині хлібороба і митця романківчанина Василя Гандзія, автора поетичних збірок «Думка сивого жита» та історико-публіцистичної книги «Моє село».

Серед знаних композиторів – ім’я заслуженого працівника культури Михайла Мафтуляка, який понад 40 років очолює Сокирянську музичну школу. Він чудовий знавець музичного мистецтва, керівник камерного хору, композитор, автор книг «Допоки музика звучить» та «Першоцвіти».

У районі понад 150 народних майстрів займаються гончарством, різьбою по дереву, ткацтвом, вишивкою, виготовляють вироби із соломки тощо.

Відомий за межами області ІванГончар – майстер кераміки із с. Коболчин, директор районного музею гончарства, учасник багатьох регіональних та міжнародних виставок народної творчості.

Сокирянщина славиться і юними талантами. Більшість із них – вихованці музичної та художньої шкіл.

Великою подією в житті віруючих та громадськості краю стало відновлення Галицького Свято-Миколаївського монастиря. Час заснування монастиря точно не встановлено, але за однією із версій він виник у ІV – VІ ст. нашої ери. Ця давня обитель чоловіків-монахів існувала до кінця ХVІІІ ст. поки не була розоренатурецькими загарбниками. Тривалий час монастир пустував і лише у 1999 році колишня святиня стала оживати. Його роботу відновлено завдякидопомозі громади, жителів навколишніх сіл та районної влади.

-